Крізь весну

Заквітчані пам'ятки з наших останніх подорожей







4 коментарі:

Підкамінь. Давня мрія


З самого ранку день не заладився. Проблеми з дорогою, проблеми з погодою, втрата часу і настрою...
От їду в автобусі і думаю: "Підкамінь - моя давня мрія, але час для її здійснення вийшов явно не підходящий. Аби не розчаруватися, коли дістанемось до мети..."



Вийшовши з автобуса, першим ділом пішли в кафешку поснідати і погрітись - бо надворі сиро і вітряно, небо затянуте хмарами - от-от піде дощ.
А як наїлись і зігрілись, то і настрій покращився, і наче в кафешці посвітлішало. Ну що ж, пора здійснювати мрію!





Виходимо надвір, а там...
сонце світить!
Піднімаємось до монастиря по довгій пильній дорозі і ледве віримо своєму щастю - небо блакитне, сонце гріє, пташки співають... Як це сталось? :-)


Підкамінь виправдав мої надії - тепер це одне з наших найулюбленіших місць в Україні! І камінь, звісно, крутий. І цвинтар, який бачили здалеку. І монастир... і взагалі :-) хочу сюди ще!
Класно, коли мрії здійснюються!

Більше світлин - на Picasa

4 коментарі:

Олесько

Тут теж маса туристів, але ми вже готові до цього. Що ж, коли всі йдуть до середини замку або катаються на конику по головній парковій алеї, чудова можливість зробити навпаки! ;-) А саме:

Обійти навколо замку вздовж його могутніх контрфорсів,
з видом на далекі далі

Прогулятись по "не-туристичній" частині парку, знайшовши відображення замку у водах заросшої річечки

Піднятись на міський цвинтар, звідки відкривається чудова панорама замкового пагорбу
Це було варте того, щоб приїхати, навіть в туристичний день!

Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

... і ще про Підгірці


Наступного дня ми знову поїхали в Підгірці, тільки вийшли з автобусу на початку села, біля вказівника "монастир". Звідти кілометрова дорога веде крізь зелені лісочки і заквітчані галявини до Василіанськго монастиря XVIII століття... Не скажу, що сам монастир дуже цікавий, але як там затишно! Тепле сонячне проміння, лісова свіжість і спів пташок... ідеальний ранок в атмосферному місці.

Наступним пунктом прогулянки був старовинний цвинтар біля згорівшої дерев'яної церкви, недалеко від палацу.
Я дуже люблю такі кладовища - щербаті кам'яні хрести і статуї, похилені в різні боки, з напівстертими незрозумілими написами, з плямами моху. В таких місцях мені спокійно. Далекі краєвиди додають мрійливості... Ідилію порушує лише близкість сільських хат та обмеженість в часі.

...По крутій стежці, що огинає замковий парк, спускаємось в низ села, і вздовж психоделічного жовтого поля йдемо до траси, озираючись на палац. Подорож продовжується!

Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

Підгірці


Багато туристів починають своє знайомство з українськими пам'ятками саме з Золотої Підкови Львівщини, зокрема з Підгорецького замку. А ми соізволілі тут побувати лише зараз. Ледве добрались до Підгірців з Золочева, а коли добрались, то навіть пожалкували - скрізь яскраві і гучні натовпи туристів! Великі групи з екскурсоводом, невеликі компанії авантюристів і самостійні мандрівники.

Та що поробиш, раз ми вже тут, то подивимось на замок і костел - не розвертатись же назад, справді. Але про себе зауважили, що до таких відомих пам'яток слід приїжджати в звичайний будній день.

Зараз палац закритий на реставрацію, і це чомусь дуже засмутило багатьох туристів. Дарма, адже всередині всеодно нічого не залишилось від колишньої розкоші, а ззовні він такий ефектний! Звісно, трохи прикро застати пам'ятку в стані ремонту, але і реставрація потрібна.

Поки ми обходили палац навколо і старались, щоб в кадри влізало поменше народу, вітер приніс з-за обрію набухші чорні хмари, і грім розлякав гламурних туристів та продавців сувенірів, а нас порадував - ми любимо грозу :-)
Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

Золочів


Коли ми були в Золочеві два роки тому, то оглянули тільки замок, цього ж разу ми обрали місто як базовий пункт подорожі - бо звідси недалеко до Підгірців і Олеська. Чомусь Золочів мені не здався затишним, скоріше нейтральним. Але він зручний для подорожуючих - є де зупинитись, є де поїсти, є що подивитись. Цими якостями ми і скористались ;-)

Плануючи подорож, я не зауважила, що ми - не одні бажаючі потрапити на свята в ці чарівні куточки України.


Різноманітні автобуси і машини привозили до підніжжя замку туристів - групу за групою. Підозрюю, після свят на просторах інету з'являться серії стандартних фоток Китайського павільйону, золочівських "магічних" каменів, Підгорецького і Олеського замків...


Коротше, в середину замку ми не ризикнули завітати.

Зате прогулялись по тихим вуличкам міста до інших його пам'яток. Костел Вознесіння справді гарний! А Миколаївську і Воскресенську церкви сфоткали хібащо для галочки, бо вони теж потрапили в реєстр пам'яток національного значення. А найбільше в Золочеві сподобалась... весна! Теплі вечори, пронизані ароматами бузку і каштанів, і багато свіжого повітря, якого тепер так не вистачає в Києві...


Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

Новомалин

Сюди ми йшли пішки з Межиріча, причому не по дорозі, а в обхід - через ліс і поле. В лісі заблукали, а в полі обгоріли, не кажучи вже про втому, але до замку героїчно дійшли!

Найбільше сподобалась вежа-фокусниця. Чому фокусниця? А скажіть - скільки у неї кутів? -"Чотири, що за дурне питання!"

А тепер порахуйте ще раз ;-)
Більше світлин - на Picasa

4 коментарі:

Межиріч


Межиріцький монастир перевершив всі наші очікування! А фотографії, як завжди, не передають масштабності, величі та атмосфери... Крім того, що сам монастир дуже гарний, його ще оточують мальовничі ландшафти - дзеркальне озеро і зелені поля. А село, яке підбирається до його мурів, зовсім не напрягає, навпаки - додає особливого колориту :-)


Місцева живність спокійно пасеться серед цієї краси, ліниво позуючи туристам-фотографам. Пригріває сонце, співають пташки, і немає нічого кращого, ніж примоститись на земляному валі з видом на монастир, дивну піч і коників, та пити чай з термоса, роблячи замальовки в альбомі...


Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

Острог

Ми відкрили для себе ще одне затишне історичне містечко, до якого неодмінно захочеться повернутись...

... щоб зазирнути до синагоги XIV століття, яка зсередини привабливіша, ніж ззовні

... щоб потрапити в музей книги в Луцькій башті

... щоб посидіти в тихому парку біля несподівано знайденої Острозької Академії

... щоб відвідати самотню Татарську башту

... щоб заховатись в затінку замкового парку і помалювати

 ... щоб спробувати знайти стежку до Межиріцького монастиря через поля,

і взагалі, щоб відпочити, погуляти, доторкнутись до історії...
та перепробувати всі чаї в кафе "Вікторія" ;-)

Більше світлин - на Picasa

4 коментарі:

Олика


Подолавши 12 кілометрів сільських та польових доріг від Клеванського замку, до Олики ми прийшли трохи стомленими і дуже розтріпаними, бо вітер був скажений, а в полі від нього ніде сховатись. Нє, вцілому прогулянка вийшла класна, от тільки відчуття піску на обличчі викликало бажання вмитись, а такої можливості не було :-) А ще вітер нагнав злі чорні хмари, що затулили сонце і змусили нас потремтіти від холоду... Та то дрібниці ;-)


Першою пам'яткою Олики перед нами постала Луцька брама, що дійшла до наших часів у вигляді... кіоску. Що тут сказати... Мені шкода такі пам'ятки не менше, ніж якщо вони були б в руїнах.

Та рухаємось далі. На іншому березі річки височіють недвозначні вертикалі - замок Радзивилів 1564 року та колегіата XVII століття.


При наближенні до колегіати інші пам'ятки Олики різко відсунулись на задній план.
Я не знаю, як описати це словами...
Це найгарніша споруда, яку ми бачили в цей день! Це велич старовини, що дивиться на мізерність містечкового життя зверху вниз. Це гордість, що сумує за минулим...
Капець, я вже хочу туди повернутись :-)


Треба згадати і про інші пам'ятки. Ось, наприклад, скромний сусід колегіати - Петропавлівський костел 1450 - 1612 рр., старший брат по вірі. Разючий контраст між пишністю та аскетичністю буквально на сусідніх подвір'ях. Проте, не кидаючись в очі, цей маленький храм просто випромінює древність, і це приваблює.


В замку було пусто і тихо - ні медиків, ні психів, ні туристів.

Я би, можливо, трохи довше погуляла біля бастіонів з боку озера, але дядьки, що пасли там корів, стали питати, що ми шукаємо, і мені захотілось зникнути з їхнього поля зору, щоб не почуватись вимушено. Та і погода зіпсувалась - холод і вітер не заохочують довго гуляти.


На останок ми пройшлися до старого цвинтаря з руїнами костелу. Тут визирнуло сонце і трохи зігріло. Але я собі зовсім інакше уявляла це місце - тут виявилось незатишно і якось пусто.

Ну, тоді можна прощатись з Оликою і їхати в Острог - їсти і спати, бо ми були вже як зомбі, хоча і щасливі неймовірно :-)



Більше світлин - на Picasa

0 коментарі:

Клевань + корида в замку


Трохи не доїжджаючи до світанку, ми вилізли з поїзда на станції Клевань. Абстрактно здогадуючись, що все цікаве знаходиться на іншому кінці містечка, почали нашу пішу епопею в тому напрямку. Навколо - ароматні хмари вишневого цвіту, в повітрі ще шепоче нічна свіжість, і немає нікого, крім котів і білочок. Нарешті нова подорож, нарешті далеко від Києва, і можна дихати на повні груди!

Поки ми дійшли до пам'яток, люди і машини почали прокидатись... А ось вже видно і костел Благовiщення 1630 року! Нажаль, подвір'я зачинене, а з усіх сторін його оточують хатки - незатишно. Можливо, вдалось би обійти з боку поля, але тоді вранішнє сонце світило би прямо в очі (і в об'єктив), тож, не затримуючись, пішли шукати замок.

 Після деякого блукання знайшли, але з подвір'я він якось не вразив. Мене більше зацікавили вівці, що там паслись :-) Наша поява, в свою чергу, зацікавила барана з відрізаними рогами (хм, чому б це?..), він підійшов і став до нас тулитись. Я ще ніколи так близько не бачила цих тваринок! Погладила - такий м'який, як диванна подушка :-) І пішла собі далі фотографувати. А баранчик став задкувати в протилежному напрямку...

Поки до мене дійшло, що він розганяється в мою сторону, я вже валялась в пильній кропиві, тримаючи Nikon в повітрі, щоб не розбився. Цей епізод повторився і зі Славком, поки я тікала в замок... Оце так баранчик! Ми ще довго його згадували, поглядаючи на обпечені кропивою долоні та потираючи синці :-)


Потім оглянули віадук і пройшли вглиб поля, щоб зробити гарні знімки замку, де видно, що це таки замок, бо всередині збереглось більше радянщини, ніж середньовіччя. До Олики вирішили йти пішки через поля, бо часу попереду багато, і хотілось відпочити від цивілізації... Але це вже зовсім інша історія...

Більше світлин - на Picasa

0 коментарі: