Гологори

Гологори - це, перш за все, пасмо пагорбів, але моя розповідь буде про одноіменне село, в якому збереглось кілька натяків на старовинну історію колишнього міста.

Ще з траси Львів-Золочів можна помітити дивну одиноку колону на далекому пагорбі (якщо знати, куди дивитись ;)). Вона звабила мене своєю таємничістю, і я піддалась на 12-кілометрову прогулянку під неочікувано різким вітром. За переказами, цю колону спорудили над похованням чи то турецького воєначальника, чи то татарського хана, після битви 1498 року. Цікаво, що ні замок, ні костел, що захищали цю землю від турків і татар, не вціліли, а кам'яний стовп і досі стоїть...

Піднявшись від колони на сусідній високий пагорб, щоб зробити кілька знімків, я помітила під ногами розкидані де-не-де каменюки. Що тут було - невже замок? Пройшовши трохи далі, повз вали, я розумію, що це не просто каменюки - це руїни... цвинтаря. Зустрічаються великі обломки надгробків, схожих на єврейські. Ними всіяна вершина пагорба, з якої відкривається чудовий вид на дорогу, що привела мене сюди і скоро поведе назад. Гарно, мабуть, бути похованим з таким краєвидом :-)

Повернувшись до колони, я уважно придивилась до старих колгоспних будівель через дорогу. Чіткий прямокутник валів не залишає сумнівів, що замок був саме там. Нажаль, це все, що залишилось від могутньої фортеці.
Перед прощанням з Гологорами я зазирнула на сільський цвинтар в лісі на пагорбі, а звідти побачила як відправляється маршрутка. Ну і нехай, я все одно збиралася йти пішки :-)

9 коментарі:

Годовиця-Наварія


До Годовиці від Оброшина ми йшли польовою дорогою, ламаючи хрусткий лід калюж, спостерігаючи за польотом хижих птахів, сліпнучи від сонця й снігу і посміхаючись від радості. Вже здалеку видно руїни костелу - саме туди ми і йдемо. В оточенні дерев, над озером, храм виглядає дуже мальовничо. Замість даху на стінах ростуть дерева, але місцями ще збереглись розписи і ліпнина. Тут по-провінційному спокійно і затишно... Чомусь я люблю зруйновані костели.


З підвищення головної дороги Годовиці видно наступний пункт прогулянки - костел в Наварії. Ноги скаржаться на твердий асфальт, але йти не довго. Крім того, як на мене, саме з цього ракурсу костел виглядає найкраще, возвишаючись над підсвіченими сонцем очеретяними заростями. Він зберігся краще, ніж його сусід, але не знаю, чи вважати це плюсом... Та і близькість пожвавленої траси мене щось не надихає. Але тут можна легко спіймати маршрутку до Львова - додому :-)

Ось так, яким би генієм ти не був, які б шедеври не створив, тебе не довго будуть пам'ятати, а унікальні творіння будуть руйнуватись в сільській глибинці. Принаймні, в Україні.


Більше світлин - на Picasa

7 коментарі:

Оброшино

Нарешті вихідний день і сонячна погода стались одночасно! І ми одразу ж поїхали досліджувати околиці Львова і просто гуляти. Палац Шептицьких знайшли без проблем, хоч перший зустрічний дядько, у якого спитали дорогу, нас не зрозумів. Він спочатку махнув рукою кудись вперед, потім подумав і вказав праворуч. Ми так і пішли - прямо і праворуч, і вийшли прямо до головного фасаду палацу. Але з боку парку палац сподобався мені значно більше: жовті стіни під червоним дахом на фоні синього неба, все це яскравішає в сонячному світлі і графічно перекреслюється чорними гілками безлистих дерев. Гарно!


Пройшовши трохи далі, ми підійшли до зоопарку. На жаль, він був зачинений, але крізь сітчасту огорожу можна було роздивитись якихось водоплавних пташок, коника, овечок і зайчиків. А ще - оленів! Зацікавлені новими відвідувачами, вони підходили впритул до огорожі, роздивлялись нас і довірливо просували крізь сітку свої вологі носи :-). Треба буде привезти їм гостинця, і подивитись на інших жителів зоопарку, коли стане тепліше.


Потім ми відправились до церкви, за якою сховався зруйнований костелик з XVIII століття. Його дах вже частково обвалився, а церкву якраз ремонтують. Новий храм гидливо відгородився від помираючого "брата во Христі" низьким парканчиком. Їхнє сусідство виглядає символічним, а через дорогу - цвинтар.


Звідси йде шлях за село - повз залізницю і залиті сонцем чорно-білі поля - до костелів Бернарда Меретина. Під теплим промінням тане сніг, запах сухої трави у вологій землі нагадує Карпати, а повітря таке чисте... Ідеальний день для семикілометрової березневої прогулянки, чи не так?

Більше світлин - на Picasa

6 коментарі: